Очевидно, ніхто не міг передбачити, що годинники в нашому краї проіснують так коротко. Сто років для історії це вельми небагато. Приблизно стільки, а може трохи більше панувала в Галичині мода на годинники та була в них потреба. Занесли ці хронометри в наші села освічені священики, які орієнтувалися не лише за сонцем, але й за годинниками на стіні чи в кишені. У перебігу воєн також поширювалася мода на годинники, особливо, коли вояки опинялися в годинниковій Європі. У 1930-і роки по наших селах і в містах носили годинники вже й учителі, і дрібні службовці. Повоєнний період вихлюпнув на громадян пригорщі різних годинників. Це стало можливим завдяки трофейній техніці, яку совіти вивезли з Німеччини. В СРСР запрацювала низка годинникових заводів, де виготовляли за німецькими й швайцарськими зразками добротні радянські годинники. Вже у 1970-і роки чи не в кожній хаті на стіні висів годинник, і чи не на кожній поважній чоловічій руці йшов теж наручний годинник. Зрідка носили дамські годинники й жінки.
З плином літ різновиди годинників лише збільшувалися, і можна вже було купити круглі й квадратні годинники, розцяцьковані й з підсвіткою, з дерев’яною, металевою, керамічною чи пластиковою основою, такі, що бамкали і беззвучні, такі, що накручувалися і на батарейках.
По наших селах навіть з’явилися годинникові майстри-аматори. Пригадую, в одному селі був такий самодіяльний годинникар. Якось він сидів на весіллі поміж поважними гістьми і тут до нього підійшов відомий сільський сміхованець та й голосно сказав:
– Ти шо, хло, тут сидиш? Ти шо не знаїш?
– Шо? – здивувався майстер.
– Та з Москви дзвонили, шо на Кремли збавивсі годинник і шукают тебе, аби ти злагодив…
Гості вибухли реготом, а майстер годинникової справи дав у писок жартівникові.
Нова пора розтрощила вщент давні годинники, які накручувалися і були надійними, і запропонувала годинники на батарейках. Більшість, особливо молодь кинулася на цю новацію і невдовзі вже було важко знайти механічні годинники. Натомість власників годинників, як можна сказати по-блатному, «підсадили» на батарейки. Тобто, власники годинників змушені дотепер постійно купувати нові батарейки і утримувати велику армію виробників батарейок. Що поробиш – людина має в собі приховані гени ледарства і куций розум! Бо хоч накручувати механічні годинники треба щоранку, але це дорого не коштує, а за батарейки таки треба платити.
виготовдення сайтів недорого
Однак від 1990-х світ увійшов у нову еру відліку часу. І тепер такими хронометрами є не лише телевізори, радіоприймачі й комп’ютери, але найперше – мобілки. Якось недавно на весіллі я вирішив перевірити хто з гостей прийшов на весілля з годинником. Перших десять гостей шукали годину на своїх мобілках. Причому, дехто для цього начіплював окуляри, а той, хто не мав окулярів, то підносив мобілку до очей. Гадаю, всі погодяться, що годинник зручніший для користування, а мобілку треба кудись покласти, переважно до кишені і це створює маленькі незручності. Крім того, доведено, що мобільні телефони надто шкідливі для людини і тримати їх біля тіла – надто легковажно. Очевидно, наслідки від цього згодом будуть жахливими. Так людство розплачується за свої лінощі. Воно ніби намагається обманути себе самого. А за це передбачена плата. Плата власним здоров’ям, а отже, життям. Але… але ніхто це не сприймає серйозно…
Комментариев нет:
Отправить комментарий